Я пензлі візьму, що засохли колись
Від олійної фарби і просто від часу,
І буде натхненя стреміти в вись,
Всі дороги ж мої до Парнасу.
Намалюю минулого щастя портрет,
Зроблю рамку з кленового листя,
Ось, вже готовий цей трафарет,
Та на стінах немає вже місця.
То що? - відкоркуєм вино голубе
Із волошок, наллєм склянки повні,
Тебе пригощу, ти потім мене,-
А я б пила із твоєї долоні.
Пригадай мені риму осінніх ночей,
Коли падало золото з неба,
І на самому дні твоїх сірих очей
Я читала: "Може не треба".
Пригадай мені третю знизу строфу,
Де про наші розлук кілометри,
І про скрипучу біля пЕчі софу,
І про тебе в зеленому светрі.
Художник без фарб, без Музи поет,-
Ніч минула, зоря зажевріла,
Ти націлюєш в неї свій арболет,
А стріла вже давно заржавіла.
Може не треба...
© Copyright: Фиолетта, 2010
Свидетельство о публикации №110080201015
Свидетельство о публикации №110080201015
Рецензии