Павутиння серця

Стою роздягнена
перед тобою.
Ти бачиш сліди мук,
криваво-рвані рани
павутинням.
Серце іще б`ється,
наче самка-павук,
причаївшись у передчутті
нападу
очікуваного сплетіння.
Червоний пелюсток мій
рухається в ритмі,
дихає помірно-врівноважено.
Плете своє павутиння з судин,
нервову систему, так би мовити,
прикрашає. Наживо
перекриває кисень
жертвам,
що попали у пастку,
і,
тріпитаючись,
ще більше заплутуються
у нитках павутиння
серця.
Стою роздягнена
перед тобою.
Душа, нанизана на нитку павутиння,
спуститься до тебе
і
повернеться.
Все ж таки повернеться,
прихопивши з собою здобич -
невміння
три кінця майбутньої нитки
зачепити
і з`єднати між собою
рівнобедреним трикутником у павутиння.
Залицяєшся до мене
павуком-самцем,
самовбивцею.
Прокладаєш слідом тонку нитку,
феромонами-
запамороченнями,
аби я знайшла тебе
і з`їла у процесі одноразового
спарення-запліднення.
Крізь червону сітку
втомлених очей
мій червоний пелюсток
висасує із тебе усі соки.
Криваво-рваним павутинням
чекає введення бульбусів усередину,
останньо-повторних. (31.07.2010)