Люди, ми всі рідні, вільні та вільні! А ви насправді занєте, чого хочете? А чого ж тоді не робите?
Тіні крізь світло від ніг, від сюжетів
Лізуть у вікна підвалів навмисне,
Лізуть, щитами тримаючи квіти,
Скріплюють шию залізним намистом.
Я проривалась крізь стіни у скронях,
Я відповзала до місць, де тепліше.
А із собою я стомлену волю,
Що спочива у візку інвалідом,
Що спочива упродовж покоління,
Я захищаю від тіней в обіймах.
А на шпалерах зайці та ведмеді.
Хтось про минуле, а хтось про дитинство.
Стіни розкажуть. Уламки ковтнувши,
Буду щоночі я слухать ті стіни,
Разом лікуючи волю солодким.
В неї від цього зростаються кістки.
Так вік за віком, година в годину,
Щоб ще хоч раз кожен раз ризикнути,
Щоб зрозуміти, що хочу, що вмію,
Що не дали і що мушу здобути.
Зламую стіни у скронях та дію,
Як я насправді це люблю та вмію.
Люди, ми все...
© Copyright: Тэта Браян, 2010
Свидетельство о публикации №110073000598
Свидетельство о публикации №110073000598
Рецензии