Мертва зона

"Всі криниці в целофанових капшуках,
Всі колодязі затушковані.
Питали тоді одне-однісіньке:
Де знайти кілометри целофану
На рукотворне Київське море
Чи бодай на Десну зачаровану,
З якої Київ п’є воду?!"
Іван Драч

І треба нам уміти прощати,
Тих хто насправді винен був,
Хоч, згодом, слід би розібратись:
Куди ж реально вітер дув?
Квітневої ясної ночі
Серед поліської краси
На берег Прип’яті широкий
З реактора з’явилась ТИ.
Була весна, цвіли каштани -
Смертельно стала в холодку,
Безкровна, тиха, непомітна,
Прийшла у самому соку.
Осипала ліси та села,
Поля зросила холодком,
Уквітчала садки веселі
Та помовчала з полином.

"Лава вулканна нестерпного бітуму.
Бурхає полум'я. Валує дим.
І рвуться слова без жодного відома:
— Коли помирати, то вже молодим!"
Іван Драч

Вони ішли її спиняти
Крізь пил і жалючий вогонь -
Їх смерть нагодувала з гаком
З реактора святих долонь.
Вони ішли – не знали правди,
Мабуть її не знав ніхто -
Сказала „Батьківщина” треба,
І він вперед в огонь пішов.
Вони зробили те, що й досі
Ніхто ніде не повторив, -
То був смертельно-перший дослід,
Ну й що, - … А він когось любив…
І той його любові віку
В бетонних мурах доживати,
І ненароджену каліку
На тім світі колихати.

Вона його таки діждалась -
Побачила в останню мить:
У ній його життя зосталось,
Але йому вже не ожить.
Навіщо їй тепер та правда -
Нехай трибуні замовчать –
Та ненароджена дитина
Довіку буде в ній кричать.

У сірих стін панельних поверхівок
Ти відпочити стала в холодку –
І в кимось не закриті двері,
Я за ТОБОЮ тихесенько зайду…
Поверх перший – вікна двері,
Фотокартки на столі,
Позакривані портьєри 
І сервант весь у пилі.
Поверх другий – пусто-пусто,
Вітер де не де гуля;
Під вікном стоїть колиска:
Мабуть тут жило маля.
Поверх третій мародери
Розтягнули хто куди:
Цезій, стронцій – любі друзі –
Де ж вас всіх тепер знайти.
На четвертім таж картина -
Там давно нема нічого;
Тільки старі фотокартки
Ждуть хазяїна свого.

І після, кожен день дивились ви
Крізь сльози на зіпсоване життя,
А потім наплювавши на закони
Верталися до рідного буття.
Ви йшли не дивлячись на заборони
Через ліси й негоду до своїх осель,
І міліцейська вас не зупинила охорона:
Вже не боялись ви ні радіації ані властей.
Ви – нелегальні Батьківщини поселенці,
Мов біженці у рідної землі, -
Берете воду у зараженій криниці,
Але хворієте не більше аніж ті,
Хто там, злякавшись ЗОНИ,
Живе з болячками на самоті.
Ви сильні тим, що перешли закони -
За це ВОНА вас мабуть береже.
Неправі ті, хто кажуть: „Мертва зона”, - 
Вона, мабуть, лише тепер насправді оживе.

Зона відчуженої любові,
Зона не розданого добра,
Зона мудрого лихослов’я  -
Чорна пляма землі на віка.
При житті ти стала легендою -
Крізь метало-графітній пил
Нахиляється „атомне небо”
ДО створених НЕЮ гранітних брил.
І нехай вони кажуть що хочуть
В різнобарв’ї майданів своїх:
ТВОЇ діти при нас вже заплатять
За не скоєні ними гріхи.

ТИ живеш у своєму ритмі,
За найточнішим у світі часом,
Землею, вільною від людини,
Водою, повітрям – з Богом разом.
4.07.2005