***

          Осіння тиша.  Вона інакша ніж в літку,зимою, чи по весні. Вона зовсім інакша. Це тиша чекання. Так, так,  чекання.
 Мені так  хочеться зупинитися, вслухатись у цю тишу, вдихнути повітря осені.  Завмерти на кілька хвилин. Але я не можу. Мені треба поспішати. Усі ми заклопотані,кудись постійно поспішаємо.
А осінь така дивна, з блакитно-сірими  туманами, заповненими чарівним сумом-Чекання. Так,чекання. Чекання весни. С першої  хвилини осінні ми чекаємо весни. Осінь як людина яка дізналася, що хтось най блищий  має поїхати. Вона чекає, як і ми з тої хвилини його поверненя .Навідь не дивлячись що ця людина ще поруч і ми відчуваємо дотики її руки і чуємо її голос. Так і осінь. Ще листя зелене, а вона чекає весни.         
Так і я  чекаю твого повернення.  Так так. Може це дивно, але я чекаю. Мій смуток знімною,як ранішні  осінні тумани.  Тільки твоє повернення може його розвіяти.  Ти здивований. Ти кажеш шо ми  ще не знайомі. Так але кохання, казковою, привідною птахою звило гніздо в моєму серці. Я не знала що це кохання. Воно не належало нікому. Це було золоте сонячне проміння крізь листя дерев, місячна стежка по воді і сум, дивний сум,якийсь не зрозумілий. І ось серце-гніздо сумує за птахом кохання. Воно кличе тебе. Ось чому я сумую тобою, ще не знайомим ,не баченним . Прийди, щоб моє порожне  серце наповнилось вогнем кохання.
Прийди. Принеси мені біль радощі, гіркий смуток і дзвінкий сміх. Обійми мене своїми дужими руками. Торкнись вустами моїх вуст і хай буде кохання, хай будуть дні тай ночі, поцілунки і жаркі обійми. Хай народяться діти, прийди і ми будемо разом. Прийди і ми будемо разом. Прийди, хай буде над усе кохання. Наше кохання. Твоє і моє. Твоє і моє. Кохання.
Ось чому я сумую разом з осінню. Я чекаю твого повернення мій , ще незнаний  Коханий
                Осінь 1978р.