У пошуках себе

Виснаженим подихом
закінчився цей день.
Душа монахом-відлюдником
занурилась у свою пустель.
Голова - душі:
"Ти мене відпустиш
вигуляти свій інтелект?
Бо від твоїх заморочок
череп зараз лусне."
Містом удушливим
блукаю у пошуках себе.
Руки, ноги, голова...
Наче все на місті.
Тільки це все не моє,
я у собі - це дещо інше.
Боюсь, що моє дихання
перерве мої думки.
Тому намагаюся
повільніше дихати.
Тишею наповнений
цей нічий-момент -
розмова із собою,
двох берегів через річку
на відстані.
Іще не настала ніч,
і ти не погасиш своїх очей.
Комахою у тебе в`їмся.
Дізнаюсь декілька речей
про тебе -
          себе іншу.
Пам`ять твою не читаю -
не цікаве перелистую.
А ти прикриваєшся так,
ніби знаєш, що хтось стоїть
і підглядає
за дверима зачиненими.
Ніби це чужий, інший.
Будова голови:
мозок -
       відрізняється.
З одного боку -
               знайомі думки,
з іншого -
          у думках якась паніка.
З ніг збився погляд -
блукає у собі опівночі.
Шукає останні думки,
аби їх джерело визначити,
і...
знову - курок.
Знову вокзал -
їду від самої себе.
Само-вбивця на очах
від само-слідства здійснює втечу.
Душа монахом-відлюдником
знову
занурилась у свою пустель.
Думок більше немає.
Відтепер роботу серця покращує
дихання штучне. (20-21.07.2010)