Пообiдала

     (бувальщина)

 Ще звечора Килина втратила спокій - бригадир Кузьма Петрович сказав, що видворять
її з бригади за її фокуси. А фокус полягав в тому, що Килина потихеньку носила з
грядок колгоспної овочевої бригади перші овочі - огірочки, помідори. На базарі такий товар з руками відірвуть. Назбирає за два-три дні до вихідного декілька кілограмів,
а в неділю ранесенько - на базар... І копійчина свіжа є... Всім каже, що до сестри їздить провідувати.
  Всю ніч з суботи на неділю переверталася з боку на бік, не могла заснути. Все ду -мала - як їй бути? Зібрала трохи огірочків, та після розмови з бригадиром лячно якось було їхати базарювати. "Ось поїду востаннє і - зась!"- вирішила молодиця і полегшено зітхнула. Заспокоїлася і міцно заснула.
  Але прокинулася в поганому гуморі, та все ж таки поїхала до містечка. На базарі
розіклала огірки купками, покупців чекає.
  - А почім ваші огірочки? - почула знайомий бас, і навіть здригнулася з переляку.
Підвела очі, а навпроти Кузьма Петрович стоїть. Очі колючі, вид суворий.
  - То що будемо робити, Килино? - питається розгублену молодицю.
  - А що хочете, те й робіть! - відрізала Килина й відвернулася.
  - Зробимо... Будь певна!

  Спродавшись, пригнічена Килина пішла до сестри. Йшла пішки, хоча й було далечень-    ко. Вдома нікого з родичів не було, хату було замкнено. Посидівши на лавочці біля
воріт, вирішила повертатися додому. Сонце підбилося височенько, тож колгоспна ма -  шина, мабуть, вже поїхала. Та й з односельцями не хотілося бачитися. Прийдеться йти
аж на вокзал, щоб дібратися додому попутною машиною. Не пообідавши у сестри, на що Килина розраховувала, вирішила піти до їдальні. Вранці так спішила на базар, що
навіть не поснідала. В животі було пусто, аж кольки шпигали. Що це за день такий
вдався! Вже як не везе - то не везе...Килина важко зітхнула і подалася до їдальні
біля вокзалу.
  В їдальні було гамірно, людно, але вільне місце знайшлося. Жінка поставила сумку
на стілець і підійшла до касира.
  - Мені борщу повну порцію, котлету з картоплею й компот, - замовила.
Взявши піднос зі стравою, віднесла до столу. "Ач яка гарна тарілочка - чисто як у
сусідки" - замилувалася тарілкою з голубими квітами по краю, в якій парувала смач -    на картопля. Порахувала гроші, вирішила взяти ще й пиріжок до компоту. Із сумкою в
руках попростувала до каси. Там була черга, тож прийшлося трохи зачекати. Від голоду паморочилося в голові, але Килина була терпляча жінка.
 
  Молодиця підійшла до столу і вклякла на місці - на її місці сидів негр і з апети -  том наминав борщ. На столі пахтіла картопля з котлетою, стояла склянка з компотом.
  - А це що за кіно?! - здивовано запитала Килина, витріщившись на негра.
  - О! Кіно... кіно... Сінема...Єс! - зраділо закивав головою негр. - Ході кіно!
Килина з хвилинку постояла, подумала. Спочатку хотіла зчинити гвалт, та передумала.
"Хтозна, може він, бідолаха, три дні не їв - бач, як уплітає! Хоча по його вгодова -  ному виду цього не скажеш... Та біс з ним, хай їсть, бо що вони там в своїй Африці бачать! Хай хоч нашого українського борщу покуштує, сердешний... Мені й картоплі з котлетою вистачить",- вирішила Килина й рішуче всілася навпроти.
  - Не заперечуєш, друзяко? - єхидно запитала негра, підтягуючи тарілку з картоплею    до себе.
Негр здивовано подивився на жінку, яка тримала в кулаці виделку і нервово постукувала
нею по столу. Він трохи помовчав і сказав:
  - О, ноу, ноу! Давай дружба, мир...
  - Отож... Давай дружити... Тобі - борщ, мені - картопля. То як тобі мій борщ?-
роблячи наголос на слові "мій", запитала Килина.- Смачний? Хороший?
  - Кароші, кароші... Спасіба!
  - І не розірвало тебе чужі борщі їсти... - сердито прошепотіла жінка і схилилася
над тарілкою. Зголодніла Килина заходилася біля їжі. Вона так поспішала, кидаючи
скоса погляди на склянку з компотом, що мало не вдавилася. Негр співчутливо поглядав    на неї, доїдаючи борщ.
  Покінчили кожен зі своєю стравою одночасно. І одночасно простягли руки до компоту,
що стояв посередині столу. Негр різко відсмикнув руку.
  - Давай, давай...Кушій, кушій, баба... - вимовив з жалістю.
  - Яка я тобі баба? Зжер таріляку чужого борщу, ще й моїм компотом пригощає, як сво-
їм власним, гаспид! - розсердилася не на жарт молодиця. Її задерикуватий характер по-
пер назовні, як відкорковане шампанське. Одним духом вихиливши компот, різким рухом
поставила склянку на стіл. І раптом побачила якийсь дивний зелений папірець - гроші,
чи що? Вона таких зроду не бачила.
  Негр вже підвівся і, показуючи пальцем на папірець, сказав:
  - Долар... Гуляй, баба... Ході кіно! Давай, давай... - і пішов.
  Килина опустила очі, уважно поглянула в пусту тарілку з червоним обідком. "А куди     ж поділися голубенькі квіточки?" - визріла зненацька думка. Спантеличена молодиця
перевела погляд на сусідній стіл. За столом ніхто не сидів. На столі стояла страва - компот, тарілка борщу і картопля з котлетою на тарілочці, поцяткованій голубими
квітками.


червень, 2010
м. Цюрупинськ