Мій сором -
ворон,
з`їв мене давно.
Я думала, наївся -
не зголодніє більше.
Аж ні, люди-сплітки все одно,
нічого не знають, а -
дивляться
хижо.
По їх очах-дзеркалах
я ніби визначаю себе.
...Чорний...
Бог мій! Здається,
вони наскрізь бачать
сидячого у мені ворона!
Може вони знають,
що спілкуючись із ними,
я силою волі
стуляю йому дзьоба.
Аби він не виліз
і не розкаркав
усім знайомим-незнайомим,
що сидить в мені?!
Та ні,
я не поперхнулася.
Дихаю - не вистачає кисню.
...Кінчик ледь розкритого дзьоба
виглядає удушеним скелетом із рота,
рукою притиснутий.
Люди -
ворон-и. (19.07.2010)
Ворон-и
© Copyright: Оксана Мосенцева, 2010
Свидетельство о публикации №110071900874
Свидетельство о публикации №110071900874
Рецензии