Когда поезд наконец въехал в горы...

***

Когда поезд наконец въехал в горы,
словно закрыл за собой двери,
в черном  снегу, в гнездах и норах
сном  забылись  птицы и звери.

А   усталые путники  выбредали   навстречу,
на горячий свет, как будто на запах.
на свеченье в руслах высохших речек,
на зеленый огонь карпатских  вокзалов

И в купе своем выпуск последних известий
проводник слушал, зная почти наизусть их.
Спали дети его в  предместье,
намывая  во сне золотой песок  грусти.

И  последние обходчики ложились в постели,
затихали жилые дома и конторы
и катились по гулким туннелям
неприкаянные литерные и скорые.

И две  юные пассажирки, грустные отчего-то,
непонятных занятий, странных  привычек,
все считали мосты и  сбивались со счета
в теплых свитерах и вязаных рукавичках.

И одна горькие  доставала  наливки,
дым тянула губами одними
и ночной беседы отрывки
нависали над ними, плыли над ними.

А другая  в дыму, что поднялся
вынимала словари с толкованиями под словами,
и листала их, пока поезд качался
под вокзальными  фонарями

И читала подружке невыносимое что-то
от чего перехватывало  дух -
про себя, когда та впадала в дремоту,
а когда просыпалась, то вслух.

И слова  со всей их морокой
в сон ее , как в реку,  погрузли
и качались в успокоенном  кровотоке,
будто водоросли в остужённом русле

с украинского перевел А.Пустогаров
 
+ + + 
Коли потяг нарешті в’їхав у гори,
залишивши позаду сонні долини,
коли в чорних снігах від тяжкої змори
засинали дерева, птахи і тварини,

і коли вибрідали нічні подорожні
на гаряче світло, ніби на запах,
і світили їм річищ глибини порожні
і зелені вогні по гірських вокзалах,

і кондуктор вслухався в останні вісті,
одягнувши стару залізничну куртку,
коли діти колійників і машиністів
уві сні намивали золото смутку,

торгівельні контори й приватні оселі
замовкали, мов патефони трофейні,
і прокочувались крізь лункі тунелі
неприкаяні літерні і купейні.

І сумні пасажирки юного віку,
невідомих занять і непевних звичок
рахували мости, збиваючись з ліку,
в теплих светрах і в’язаних рукавичках.

Витягали з торби гіркі наливки,
і ковтали дими устами самими,
і нічної розмови ламкі уривки
нависали над ними, пливли над ними.

І одна діставала в диму, що здійнявся,
словники з безнадійними коментарями,
і гортала їх, доки потяг спинявся
під станційними тихими ліхтарями,


і читала подружці щось нестерпне,
щось, від чого сухо стискало горло,
і коли та спала – читала про себе,
а коли прокидалась – читала уголос.

І слова - промовлені, словникові
западали в сон непомітно й загусло,
і гойдалися в заспокоєній крові,
наче водорості в холодних руслах.