Я напевно кохати не можу,
Я напевно гублюся в собі...
Знаю точно забути не зможу,
Знаю точно не всилу мені...
Все збагнути, шо сталось між нами...
І відпустити всю біль у душі..
Хоч тяжко мені, та цього не покажу,
Хоч хочу кричати, та сил вже нема...
Лиш хочу збагнути чому все так сталось,
Збагнути лиш можу, що тебе біля мене нема..
Я хочу набратися сил і забути...
Та тільки почну, знову ти в голові,
Лиш тільки згадаю, що не маю я кого обійняти,
Ким любуватись, кого цілувати, з ким просто лижати...
І зразу ж хочеться кричати, трощити все,
Кудись тікати, від всього ховатись...
Прийдеться мені знову у собі замкнутись,
Вернутись у минуле, маску одягнути,
Щоб не бачив ніхто, що у мене в душі...
Я знову посмішку надіну, надіну радість
Я навіть одягну на себе маску щасття...
Лиш тільки для того ,щоб ніхто не бачив...
Те, що твориться в мені......
Я наверно любить не умею
© Copyright: Павло Бобик, 2010
Свидетельство о публикации №110071500307
Свидетельство о публикации №110071500307
Рецензии