Альфонсу

              Твоїй дружині я, звичайно, заздрю,
              Але й поспівчувати трохи можу.
              Бо я -- сьогодні, інша буде завтра.
              То хто ж для тебе ми усі, о Боже?
              Із нею ми -- звичайні перехожі,
              Хоч про суперницю напевне кожна знає.
              Говорять, тільки в щасті люди схожі,
              А нас одна біда єднає.
                Одне питання мучить повсякчас,
                Одне приниження ласкавою брехнею:
                Котру ти зраджуєш із нас --
                ЇЇ -- зі мною чи мене -- із нею?
                Вона для тебе -- доля в два крила,
                І вашим діточкам дбайлива мати.
                Твоєю судженою перед Богом стать змогла,
                Але єдиною -- не зуміла стати...
              Тебе купали мавки і любави
              У приворотнім зіллі прехорошім.
              А біс-спокусник підморгнув лукаво --
              Перемішав життя, кохання, гроші...
              Я п'ю гірку і упиватись мушу,
              А ти щораз по вінця доливаєш.
              Купила б я твою -- не тіло! -- душу,
              Але її зі мною не буває!
                Вона у тім краю, де зрад нема,
                Де чистотою трав буяє літо.
                Там до закоханих не ходять крадькома.
                Туди мені ніколи не злетіти...
                Хто я для тебе? Тільки інша стать,
                Красива жінка, флірт і грішне ложе...
                Зуміла легко подругою стать,
                Але коханою -- я знаю! -- стать не зможу...
              Ну звідки ти такий -- солодкий і гіркий?
              Нащо причарував мене, о Боже!
              Я за тобою вслід згораю сотні літ,
              Але коханою -- я знаю! -- стать не зможу...
              Бо я для тебе -- тільки інша стать,
              Красива жінка, флірт і грішне ложе.
              О, як же гірко -- подругою стать,
              Коли коханою -- я знаю! -- стать не можу...