Б1ла хата

            Проминають літа. І зникають солом'яні стріхи.
            І давно у землі ще дідівські комора і тин.
            А для мене в світах не буває солодшої втіхи,
            Як у ріднім селі українські біленькі хати.
            Гаражі, гаражі... Над дахами антени звелися.
            Міражі, міражі... За багатством, за дзвоном століть...
            А в моєму дворі чорнобривці і мальви сплелися
            І в саду біла хата, як вічна праматір, стоїть.
                Над тобою світи і віки перевеслами звисли.
                У віконця твої молоді заглядають сонця.
                Біла хато моя! У твоїй калиновій колисці
                І життя, і любов, і журлива мелодія ця.
            По яких би штормах, у яких би морях я не бігла,
            До чиїх би вітрів не шукала б сирен голосних --
            Біла хато моя! Ти як парус на обрії білім --
            Вічно маниш до себе із бур і туманів земних.
            Тут немає брехні. Біла правда і білі лелеки.
            І летять у світи білокрилі твої посланці.
            Ти у пам'яті білій. Наче пісня далека-далека.
            І тремтить білий лист у чиїйсь побілілій руці.
                Над тобою світи і віки перевеслами звисли.
                У віконця твої молоді заглядають сонця.
                Біла хато моя! Ти у людства одвічна колиска,
                І життя, і любов, і журлива мелодія ця.





             Ілюстрація із Інтернету