Найсильнiший бiль мого життя...

Думала я, що все гірше позаду,
Що не буде ніяких пригод,
Я би цьому була все одно тільки рада,
Та прийшла чомусь черга незгод.

Лиш тепер я уже розумію,
Як повезло з тобою мені,
Та цінити тепер аж умію
Те єдине, що мала в житті.

Так хотілось би все поміняти,
Що б в той день ти не їхав туди,
Щоб тебе я могла ще обняти,
Щоб любити тебе так завжди.

Я усе би на світі віддала,
Щоб почути твій радісний сміх,
Твоя посмішка - рідна, ласкава,
Боже, як же бракує тут їх!

Та все рівно мене ти покинув,
Залишив на душі пустоту,
Краще б каменем в мене ти кинув,
Бо не знаю як далі живу.

Я не знаю, що далі робити,
Якби був ти - спитала б тебе,
А тепер лиш приходжу на цвинтар
І картаю за все те себе.

Так багато я мала сказати,
Так багато ти всього не знав...
Я не встигла, вже пізно вертати,
А мене ти ж тоді не кохав...

Та розкажу тобі на могилі,
Що любила тебе більш життя,
Та чому я любила? Я люблю...
Та немає назад вороття.

Так хотілось би зараз проснутись
Й зрозуміти, що то був лиш сон,
Та не можу до тями вернутись,
Вже не б`ються серця в унісон...