Плакуча верба над водою схилилась,
Неначе від вчора ще Богу молилась.
Що ця красуня бачить вві сні?
Які звучать лиш у серці пісні?
Вічного спокою прагне душа,
Яка ж це прекрасна душевна краса.
Схилилась і думає думи свої,
В думках проминають всі біди страшні.
Хто ж допоможе? Де підтримку шукати?
Як всі проблеми свої розв’язати?
Заручниця власного тіла свого,
Як же ненавидить зараз його!
Душа прагне волі, правди й свободи,
Потрібно для цього лиш Божої згоди.
Стоїть, наче дівчина, коло води,
Що кожного ранку приходить сюди.
Вінки заплітає і тужить сама,
Бо просто не знає – його вже нема...
Сумна доля...
© Copyright: Наталия Федоришин, 2010
Свидетельство о публикации №110071100472
Свидетельство о публикации №110071100472
Рецензии