Щастя
Ти повільно у плині часу розчинилось.
Тобі крила ножем хтось нахабно відтяв.
І розчахнуті очі навіки закрились.
Ти світило на обрії жовтим вогнем,
Бовваніючи здалеку лоскотно-тьмяно.
Відриваючи погляд від звичних проблем.
Відбиваючись в скельцях розрізнених марень.
Розсипаючись перлами млосних зірок,
Жартома розглядаючи землю в бінокль.
Я вчувала твій голос, допоки не змовк.
Та вдивлялася в небо примруженим оком.
Щось у грудях задушливо стисло нараз,
Хоч повітря вривалось в прочинені вікна.
Піднімаючи попіл задавнених фраз,
Що по всенькій землі розлетівся із віком.
І тривожно зіниці темніли в очах,
Коли вийшла за двері, відчинені навстіж.
Та зітхнула, намацавши пульс на руках:
Ще жива. Але де ж ти поділося, щастя..?
Свидетельство о публикации №110071002116
Не требуя ни неги, ни покоя,
Всю жизнь веду упорно розыск счастья,
Хоть и не знаю, что это такое)))
Ой, что я вижу! В твоих стихах появились большие буквы в начале строки и знаки препинания))) Вот теперь они, как верно заметил предыдущий оратор, стали совершенны)))
Донецкий Вася 08.08.2010 00:32 Заявить о нарушении