Три стани

Подихом повним
вдихну квітку льону,
й в полоні прокльону піду.
Гонима тобою –
відома тобою
пелюсткою до ніг упаду.
Ти будеш кричати,
ти будеш мовчати,
напевно, невпевнено,
як завжди.
А я буду чекати,
в незв`язному зв`язне є,
я – пелюсток,
і три стани в мені.
Хмари крапають,
небо їх втомилось тримати.
Земля під ногами
обернулась в вітрила,
сонце-ліхтар нахилило
стіною дощу до дерев.
Висловлюєшся туманно
рубайями Хайяма,
не закінчуючи речення.
Слова – аперитив.
Я змінила коханців,
більше, ніж сланців,
більше, ніж туфлів і каблуків…
в голові.
Я не буду пояснювати,
в неясному ясне є,
я – пелюсток,
і три стани в мені.
У першому стані
пелюстка-стріла я –
бажання,
що проектується в просторі.
Стрільця немає.
Інстинкт сам визначає
ідеальний момент влучного пострілу.
І тільки неконтроль польоту
є точним попаданням ока в ціль.
У другому стані
графіт олівця я.
Стержень, який є у мені,
змушує завжди, зламавшись,
загострюватись,
аби залишати після себе слід.
У третьому стані –
вугілля зі сталі.
Можу горіти сама, без вогнища,
розчиняючись в лаву,
зігріваючись кавою,
обертаючись в іншу форму-людину.
Відома тобою…
Пелюсткою-стрілою
в польоті тлію
у натхненні митця,
олівця.
…В незграбному гарне є. (06.07.10)