Я, iндивiд

Звукописом болю криваві долоні
Розкрилися, хочуть напитись води,
Задимлені люди в бетоннім полоні
Не бачать, не чують, не знають біди,

А я починаю тужливу знов пісню.
Навіщо? Для того, щоб красти ваш жаль
(Якого немає) у ночі зловісні,
Для того, щоб сліз пробудити кришталь?

Авжеж, маячня. Я не знаю тих правил,
Стоклятих критеріїв цінності душ...
Хто голос заробить - той світом і править,
Тому і військовий оркестр грає туш!
 
Знання поверхневе, пізнАння - ледаче,
Як влучно, давай процитуємо текст!
До біса ту владу, мій любий юначе,
Читай заклинання: рекс, пекс, потім секс!

На полі чудес десь загублено сенс.

***

До сьомих колін прокляли нас пророки,
2012 - і вже кричимо,
Щоб потім казав наш глядач на всі боки,
Що фільм-катастрофа - то кльове кіно,
 
Що те "післязавтра" уже й не настане,
Що "Марс атакує" - то хохма навік,
А світ наш згуртують інопланетяни,
Що - "ку!" - відгукнеться якийсь чоловік...

Ох, смішно, доволі. "Чужі" з "хижаками"
Не знають сценарію. Хто ж режисер?
Шукають тих майя із календарями,
Досліджують бідний прадавній Шумер...
 
Та то сивочолі старі науковці.
А хто молодий - він пасивно чека;
Пов'язані дротом дівчата і хлопці,
Кохання на килимі миші з ПК -
 
Оце Камасутра і вчення надійне.
Я, може, і кину питання у лоб:
"Що, натовп, тепер замість крові снодійне?!"
Та тиша, хіба що хтось бовкне, мов жлоб:

"Ми - л ю д и! А вже після нас - хоч потоп..."