Осiнь...

Краплинки-сльози, на воді круги.
Затихли з листопадом твої кроки.
Не йди, хотіла сказати. Не йди,
Під парасолькою вологою, осінь.
Невже сонце стало холоднішим,
Що не може мене зігріти?
Ледве тепла земля іще дихає, тишею,
Розкисла уся від дощів.
Щоранку містом туман пливе,
І вітер вже заніс далеко
Останні теплі дні, й тепер
Чекати довго осіні і літа.
Перший сніг зривається у сирість,
На асфальті відразу стає водою.
Зігріваючись, горобці на горобині
Притуляються один до одного.
Осінь… Я без кінця твої малюю очі,
Сумно-похмурі, сірі.
Босоніж вже не пробіжишся під твоїм дощем
І не проводиш вже птахів у вирій.
Ти обережно брала мої долоні,
Від хвилювання серце як листок тремтіло.
«Не винувата», - шепотіла,
«що траву топтали твої ноги».
Скільки відразу вини
Стало за хвилину у літа –
Перегріте обличчя землі
Потріскалося, дощами розмите.
Облисів старий багряний в`яз,
Останнє листя улетіло.
Краплею-сльозинкою осіні в очах
Всі образи-дороги, всі вулиці розмито.
Чорна вода.
Не видно, що на дні.
Підступний місяць
Своїм ковшем забирає
Дні…
І пригоршнєй зірок їх розсипає. (02.07.2010)