Я до нестями хочу в тебе закохатися,
Бо передбачити ніяк не можу.
Бо ти не змушуєш під себе маскуватися,
А просто видаєшся схожим
На людину, що невипадково
Зустрілася зі мною саме тут.
І кожне сказане тобою слово
Вмить звільнює від зайвих пут
Невпевненості, прикрощів та болю,
Якого завдавали сміючись.
Мені здається: знов стаю собою,
Стираючи минуле, мов електронний лист.
На диво, я вже не боюся
Того, що може трапитися завтра.
Бо все одно я дечому навчуся,
Бо я нарешті знаю, чого варта.
І поки я ще маю таку змогу –
Творити, жити, вірити, могти.
Я дякую тобі за допомогу.
І небу дякую, що поруч зараз ти.
Просто хочеться тобi сказати...
© Copyright: Таня Танюк, 2010
Свидетельство о публикации №110062700891
Свидетельство о публикации №110062700891
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.