Штриховим подихом арбалету
В моментах розпачу фіолетових шепотінь летаргії
Гріються рядочки несамовитого пострілу.
Він повинен дозріти у коридорах хворобливих зазіхань.
Перевторитися потім на чиюсь розгублену надію,
Намистинками розсипаючись по поверхах невдач,
Та й в омут приголомшливо!
Тінню тихої мантії
Пірнути у глибокий сум
Літньої самотності.
Постріл і самотність.
Які дивні поєднання.
Не той постріл, що руйнує чиєсь життя.
Постріл, що звичний до самотніх думок,
Веде з ними розмову і сподівається вибухнути в лаві здійснених бажань.
Вранці, у хаотичному землетрусі думок,
У блакитті стомленних від моросі сподівань
Віднайдеться нова епоха журби.
Арбалет зникне з лексикону маніпуляцій.
А моя ніжність перетвориться у сяйво щасливого спокою,
У твоїх турботливих очах відзеркалюючись метеликом вірності.
Свидетельство о публикации №110062600780
Дмитрий Мясникофф 11.08.2010 20:52 Заявить о нарушении