Блiда агонiя нестриманих хвилин

Бліда агонія нестриманих хвилин

Бавиться моїм неслухняним волоссям

Тримаючи червоний абажур свідомості,

Розмальовує вишукане кольє аристократичних манер

В кольори сентиментального гротеску.

Комусь варто почати прелюдію бажань

З пестощів блакитного шторму,

Що виникає так несподівано в розпачі літнього сну.

А комусь невичерпно мало тендітного шарму туманів і міражів

В мерехтливому сяйві кульмінаційних гармат.

Бліда агонія підбирається до мого серця,

І несамовито відмикає дверцята спокою,

Що були начебто  надійно замкнені

І відгалужені від Всесвіту палаючих поглядів.

Кліше минулого здатне вивернути душу навиворіт,

Обіймаючи надію стомленим глянцем сонячного ранку.

А десь там на поверхах небес

Деревеніє від плачу медова хатка полоненого раю.

Ну і хто ж знав, що чарівні струни з отруйним паском

Надихають на розмаїття вендетних кроків?

Так і зберігаємо смуток планети

У скляній перлині відлуння.