Чомусь складаю крила біля вичерпаної розлуки,
Падаючи вниз, на стрісі чутливості, ледве дихаючи уві сні.
Хвилююся... Як ти там пестиш небокрай своєю музичною обдарованістю,
Медіатором супроводжуючи натиск долі.
Тендітно граюся колоссями волосся, сплітаючи їх у спомин,
Той, що буде в серці самотнім жалом винаходити пусті кути,
Кидаючи сіре каміння на душевні рани.
А зараз літо співає мені на арфі сонячних ланіт,
Безперервно та ледь торкаючись стомлених очей,
Райдуга пестить динамічним рубато фортецю моєї необачності.
Лишається твоя невпевненність та розквіт почуття.
Чомусь складаю крила біля вичерпаної розлуки,
Дивлячись угору, на твою самотність...
Чомусь складаю крила
© Copyright: Алиция Гадовская, 2010
Свидетельство о публикации №110062108524
Свидетельство о публикации №110062108524
Рецензии