Тобi...

  Ти ніколи не дізнаєшся, як багато важиш для мене, доки не поглянеш на моє, пульсуюче від ран, нанесених тобою, зморщене від болю, серце, яке й досі тягнеться до тебе. Я бачу в тобі світло, воно і життєдайне, і воно вбиває, воно огортає, немов лагідними руками, душу своїм теплом та, відпускаючи, залишає по собі пекучі рани. Ти знаєш, я не відчуваю болю, коли ти поруч. І не важливо хто чи що завдав мені тієї шкоди, мені достатньо тебе мовчазного поруч, щоб все це позникало. Ти один з небагатьох в моєму оточенні, з ким я люблю мовчати. Сидіти мовчки, зрідка закидуючи фрази у вихрі думок один одного, дивитись вдаль і просто мовчати. Та в той же час я можу розповісти тобі будь-що, бо можливо мені здалося, а може й насправді, від самого початку ти намагався мене зрозуміти. мені легко з тобою.
  Просякнуте довірою й цікавістю, тягнеться моє серце до тебе, немов малюк, що простягає свої рученятка до сонця.
  Я знаю, що ти міг подумати, це прочитавши... Та не зважай і зрозумій одне: мені важливий ти, як друг, мені цікавий ти, як людина, мені потрібний ти, саме ти. Тому, будь ласка, не йди з мого життя і не губись у вихорі обличч й подій...