Я звикла
Вони як терен сонної орбіти –
Долають перелякані мости
Та обрії нестриманного літа.
Я звикла до твоїх коротких хвиль,
Що подихом чи маревом натхнення
Лунають обертоном звідусіль,
Ферматним шлейфом танучи в долонях.
Я звикла до журби невпинних мрій.
До тебе теж... Хіба важливі сльози,
Коли солоний дотик ніжних вій
У вІршах перетвориться на прозу?..
Свидетельство о публикации №110062101029