Любов и Смерть

Біля вікна сумний він сидів,
Що є на світі один розумів,
Що в цьому місті холодному
І для нього зовсім недоброму
Він вирішив нарешті вже померти,
Пам'ять у душі своєї стерти,
Покінчити з життям своїм,
Він й так не знає що вже з ним.
Нехай поплачуть друзі і сім'я,
А може навіть ще й вона...
Бути коханою вона любила,
Сама ж приносила лиш біль...
Які чужі стали вони тепер,
Як сонце і холодний вітер.
Лиш роль в коханні вона грала,
Його ж душа лиш для неї була...
Він хворий зараз дуже важко,
Точніш закоханий у неї сильно,
І він не може більше жити,
Так легко й важко є любити.
Може з життям і розпрощатись,
Один на один із долею зостатись.
Що буде з ним йому є всеодно,
Усе життя і так мовби в кіно.
Бути з нею тільки він бажає,
І поглядом усюди лише її шукає.
і ця любов йому дуже мішає,
І щастя зовсім не прибавляє.
Так скільки можна так переживати?
Чи може Богу життя своє віддати?
І ось з такими ось думками
Сидів він сам вночі з зірками.
І, випивши жасминового чаю з ядом
Та й попрощавшись з усім світом,
Поглянувши в вікно останній раз
Прийшов нарешті і його вже час.
Тепер лежить вночі біля вікна
Якась людина. Правда не жива...
Нехай поплачуть друзі і сім'я,
А може навіть ще й вона...