Прощальний лист

«Коханий, подивися в очі, коханий, руку потримай.
Я віддаю весняні ночі, ти тільки швидше забирай.
Коханий, серце вириваю, до твоїх ніг його кладу,
І душу тобі залишаю, за тебе Всесвіт прокляну!
Коханий, чуєш, все для тебе – ранкова тиша, денний шум,
Для тебе радість, сміх і щастя, для тебе хміль чуття і сум!
Коханий, чуєш, все для тебе, ти тільки, любий, забажай,
Одним лиш словом, жестом, ділом мене, коханий, покохай!» -
Кричала так душа від болю. Тобою, трепетна, жила,
А ти, закрив і очі, й вуха, щоб більше тебе не звала.
Без почуття і без провини ти перекреслив наше все,
І кажеш, з іншою не зрадив, та краще б так, ніж так, як є.
Ніщо тебе не турбувало і не зворушувало, ні.
Одна в коханні я палала, обпекла душу у вогні.
І більше, знаєш, я не можу вертати тебе, щоб кохати,
Бо почуттям, хоча б і зрідка, ти маєш душу відкривати.
Кажи, кричи: в усьому винна нікчемна, підла – тільки я,
Погана, хвора і огидна, та тільки більше не твоя!
Я сподіваюсь, буде краща, а ти кохай її, кохай,
Забудь мене і у минуле не треба, більш не зазирай.
А я так добре зрозуміла: нехай кохають і мене,
І називають «сонце», «мила», а наше все ось-ось піде.
Вже досить бігти за тобою, бо пробіжу своє життя,
І зве, хто любить, за собою у добре, світле майбуття.