(для Валентина Лученка)
...і посміхнеться Батько, сірий картуз поправить,
пальцями вус підкрутить, сивий, немов туман...
:мовчки згасали зорі
:д’горі зростали трави
:травнем хрущі вмирали
:сонцем родив баштан
нащо-навіщо-пощо ця крутениця долі,
ця карусель довічна (коні-слони-і ми)
ми_не, не ми минали місиво снів, вокзали,
мінами сніг вкривали чорні птахи зими.
Мітки – і Бог помітить шельму, і я помічу
Як ескалатор долі вгору тебе несе,
Зносить слова, як сливи, в купу:
– Бувай щаслива!
...боса на білій площі:
– Батьку, куди ж усе?
Батьку, куди ж усе?
© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110061605763
Свидетельство о публикации №110061605763
Рецензии
Фантастично! "...слова, як сливи, в купу" Суперово!!! Насправді!
Svyatoslav Synyavsky 16.06.2010 20:02 • Заявить о нарушении
Svyatoslav Synyavsky 16.06.2010 20:02 • Заявить о нарушении
і що ж ти така щаслива, голубонько сизобока?
та босою по камінню бредеш без очіпка й плахти...
чи може то ти з уроків? з питва та очей карих?
вдяглася у дивні лахи та в левадах заблукала?
чого ти шукаєш, рибко, в потоках оцих сизих
не бачиш, що Він в ризи та в целібат закутий?
не бачиш, що то не Янко, хлопчина вусто-солодкий,
а вже отець Сергій, твердий у вірі, як камінь
і подає тобі не полуницю,
а чашу гірку цикути...
Svyatoslav Synyavsky 16.06.2010 20:14 Заявить о нарушении
та босою по камінню бредеш без очіпка й плахти...
чи може то ти з уроків? з питва та очей карих?
вдяглася у дивні лахи та в левадах заблукала?
чого ти шукаєш, рибко, в потоках оцих сизих
не бачиш, що Він в ризи та в целібат закутий?
не бачиш, що то не Янко, хлопчина вусто-солодкий,
а вже отець Сергій, твердий у вірі, як камінь
і подає тобі не полуницю,
а чашу гірку цикути...
Svyatoslav Synyavsky 16.06.2010 20:14 Заявить о нарушении
твердий, мов камінь, і холодний, мов
той самий камінь, кинутий недбало...
:чи сонцесвіту трав йому замало?
:чи знає щось, святіше за любов?
:чи всі дороги стоптані,
і сто
морів марудних проминув?
сторожа
його стрічає стомлено-ворожа:
ножем вогнів виблискує: ти хто?
до кого? пощо? – пискне тятива,
стріли позбувшись, як гріха тяжкого....
і – розтинає груди.
і – нікого.
Порожнє поле – зболені жнива
Та ще живий, ще жито, ще... «Агов!» –
дзвіночком – голос і мовчанням – сонях,
і ангели промчать на чорних конях,
його минувши...
бо несе в долонях
йому пастушка воду – як Любов.
Ганна Осадко 17.06.2010 16:14 Заявить о нарушении
той самий камінь, кинутий недбало...
:чи сонцесвіту трав йому замало?
:чи знає щось, святіше за любов?
:чи всі дороги стоптані,
і сто
морів марудних проминув?
сторожа
його стрічає стомлено-ворожа:
ножем вогнів виблискує: ти хто?
до кого? пощо? – пискне тятива,
стріли позбувшись, як гріха тяжкого....
і – розтинає груди.
і – нікого.
Порожнє поле – зболені жнива
Та ще живий, ще жито, ще... «Агов!» –
дзвіночком – голос і мовчанням – сонях,
і ангели промчать на чорних конях,
його минувши...
бо несе в долонях
йому пастушка воду – як Любов.
Ганна Осадко 17.06.2010 16:14 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.