(Дух i душa)
Дивлюсь я в себе вечорами
I щось шукаю в темнотi,
А що, спитай мене, не знаю,
I ти, душа, тут все мовчиш...
Та тiльки очi, тi лукавi,
Зiрками дивляться на свiт.
I нiби в них палає сяйво
Вiд почуття, що є у всiх.
Позичить, десь, менi б те свiтло
I освiтить життєвий шлях,
Знайти тебе, обняти нiжно...
Жалiю навiть, що - не птах.
Нiхто, здається, й не позичить,
Своє кохання не вiддасть,
Скорiше викине на смiття,
Чи, десь за грiш, комусь продасть.
I продає, i косить горе,
I з ним живе в обiймах зла.
А потiм плаче, кляне долю,
Що йому щастя не дала...
Чому так є, чому так мучить,
I що шукаю я завжди,
Чому менi десь в горлi дусить,
Коли я бачу погляд твiй?
Дивлюсь я в себе i не знаю,
Чому тремтить моя душа,
Як зрозумiти бiдолагу...
Невже любов так ожива?
Вечорами...
© Copyright: Аркадий Ильчук, 2010
Свидетельство о публикации №110061403554
Свидетельство о публикации №110061403554
Рецензии