Моя душа і моє море в серці.
Як ніби я, стою знов на межі .
Я не прощаю, я прощаюсь
Дивись – душі моєї вже немає!
Поглянь в останнє в мої очі,
Можливо ти побачиш небо,
Зірок мерехтіння в тиші ночі.
Промовиш: « Плакати не треба»
Прощай…
Люби…
Живи…
Мене не забувай…
Рожевий світанок – солона крига,
Кричу на останок, поки не згину.
Поки живу – я кричу,
Лечу морем і вітром парю…
І наші голоси, як хвилі,
У шумі моря одні застигли:
Прощай…
Люби…
Живи…
Мене не забувай…
Прощай
© Copyright: Натаниэль Белоостровская, 2010
Свидетельство о публикации №110061006446
Свидетельство о публикации №110061006446
Рецензии