Обвисле небо знов...сумні дерева...
Кругом будинки сірі, як бомжі...
Я, з невідривним поглядом до неба,
Рахую... мозолі в своїй душі...
Один великий-батьківська могила,
Яку роками миє дощ і сушить вітер...
Якби мій тато повернувся на хвилину,
То він би перший мої сльози витер...
Великий другий-океани, як морози,
Що розділили рік життя на ТУТ і ТАМ...
Де ТУТ, я ще знайти себе не можу
І вже не бачу сенсу бути ТАМ...
Той третій ( що болить!)-моя дитина...
Коли літак мене від неї знов несе
Ховаю сльози...як найгрІшніша людина,
Мов виправдовуюсь:-заради неї все...
Маленькі мозолі-вічні питання...
Чому і як?..Навіщо і що далі?
Коли щоразу із страшним ваганням
Я розглядаю "сторони медалі"...
...Закінчую сама в собі розмову,
Мені "по статусу" вже плакати не гоже
І, маску Усмішки я одягнувши знову,
Йду...викликати заздрість перехожих...
Рахую... мозолi в своiй душi...
© Copyright: Шморон Наталия, 2010
Свидетельство о публикации №110061003621
Свидетельство о публикации №110061003621
Рецензии
Мое серце пульсуючи стукае..
Моi очi зрадливо болять..
Я молитву до Бога вигукую..
Щоб на вас Вiн послав благодать...
Татьяна Ященко 03.04.2011 01:31 • Заявить о нарушении
Моi очi зрадливо болять..
Я молитву до Бога вигукую..
Щоб на вас Вiн послав благодать...
Татьяна Ященко 03.04.2011 01:31 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.