Закоханий був вiтер у струнку берiзку

"Кудись зникає знов душа – бездумно тіло полишає…
А в мене безліч запитань – на них я відповідь шукаю:
Чи має Сонце почуття, чи лиш безжально спопеляє?
Які на дотик небеса, котрим нема кінця і краю?
Куди зникають вранці зорі, красу свою спішать сховати?
А квіти швидко відцвітають, бо їх не хочуть помічати?
Я з вітром тихо розмовляла, у нього я усе питала,
Та він лиш ніжно обіймав, а я так відповідь чекала…"
                невидим-ka
Закоханий був вітер
                у струнку берізку.
Вона стояла осторонь усіх...
                та інколи пускала слізки.
То зорі роздивлялася ...
                із сонцем...
Та шепотілася   ...
                із вітром любим трішки...
А вітер від Кохання того...
                забув про все на світі...
Він гладив ...
                цілував їй руки-віти...
Він обнімав так ніжно...
                пестив листя-губи...
В берізки тої
                аж щось затремтіло...
                в грудях.
І раптом в неї виросли
                могутні  білі крила...
Вона любила... мріяла...
                і  так їй закортіло...
Коханого свого не полишати...
Лише його завжди...
                його лише кохати...
За вітром любим...
                із коханим... полетіла…

І ось з'явилася на Світі нова зірка!
Бо якщо ти...  по справжньому кохаєш.
Ти Зіркою стаєш... і як вона палаєш.