Щойно прокинувшись...

щойно прокинувшись, я наливаю в каву ром.
там зима... там зима за моїм вікном,
двадцять п'яте чи двадцять шосте,
там січень... чи щось таке...
там біда. не читаються навіть книги.
згадались наші минулі мрії про ригу.
ти тепер там? тільки з іншою музою.
Боже, не дай їй стати для тебе обузою...
моє чоло гаряче - його не остудиш льодом
з сотні думок кожна третя про нього.
народитися б крисою, собакою чи котом.
жодних проблем, та про це потім, потім...

список контактів став на одне ім'я менше
спали в одному ліжку раніше - тепер інші.
зняв би про нас кіно антоніоні або фелліні...

прокинувшись, наливаю в горілку мартіні.
- ах, про мене б знімати ще й не такі картини.

іноді тремтять губи, зрадницьки рот кривиться,
ну а як ти хотіла, мила, ти - жива, наче не моральний виродок.
жінка - істота безглузда - весь час чекає на щось
може, на казку, може, що життя здійснить поворот...
але поки з мого ліжка не встає, окрім мене, ніхто...

в широкому стакані самотньо звенить лід.

а перед сном я додаю в ром чай.
завтра субота? січень? мила, баю-бай...