Вже сяйво місяця від сонця яскравіше,
А кави смак солодший за нектар;
І сніг мені за вогнище тепліше,
Це кара за гріхи чи Божий дар.
І твої очі заміняють воду
І хліб, і сон, повітря і вино.
І в їх мовчанні не шукаю броду –
Пірну відважно, вщент розбивши дно.
Шовкова тиша вже за колискову,
А лагідна усмішка – оберіг.
Шукаю в небі талану підкову,
Але знаходжу знову тільки гріх.
Для мене дощ – єдина щира пісня,
І мов роса твій погляд-самоцвіт.
Важливо, що промовиш ти опісля,
Бо твої очі – недосяжний світ!
Бо твої очі стали за ікону,
За сонця промінь,воду і нектар.
Зімлію знов від голосу, мов дзвону…
Це кара за гріхи чи Божий дар..?
Квітень 2010
Iкона
© Copyright: Мария Кобылинская, 2010
Свидетельство о публикации №110060707693
Свидетельство о публикации №110060707693
Рецензии