Якби то думали жінки
- живемо як, що робимо, що з нами,
як одна одну бережемо й звідкіля
береться доля та жіноча із сльозами.
Всі щастя хочемо. Всі - щирого кохання.
Одна у одної самі ж і забираємо.
– Побув зі мною, милий, до світання,
іди до жінки та дітей, – зітхаємо.
Не думаємо – другі саме так
і нам робити. Сама голубити, любити,
а тобі вичавки – бери. Потім відтак,
не нарікай на долю, як не вмієш жити.
І кожна думає про себе – я хороша!
Мені не можуть підлого зробити,
а потім сльози... доля та жіноча,
але її могло не бути.
Давайте думати, жінки.
Давайте будемо себе любити.
Для чого діточок наших гіркі
сльози безмірні безбатченка лити.
1992 р.
Якби ми думали, жiнки
© Copyright: Катруся Степанка, 2010
Свидетельство о публикации №110060701074
Свидетельство о публикации №110060701074
Рецензии