До сьогодні я спокійно спала
І не бачила, що темні ночі.
Відтепер – неначе світло стало,
Я протерла заспанії очі.
Сонце плине в небі над хмарами,
Нас кохання легко піднімає,
Та душа, що зболена роками
До землі камінням притискає.
І вона – мов сиза птаха в клітці,
Хочеться на волю, ранить крила,
Вирветься – забється наче в сітці,
Бо вже стала за роки безкрила.
Хай би я і далі спокій мала
І не бачила, що темні ночі,
А моя душа війни б не знала,
Бо роками заспанії очі.
2001р.
До сьогоднi я спокiйно спала...
© Copyright: Катруся Степанка, 2010
Свидетельство о публикации №110060404819
Свидетельство о публикации №110060404819
Рецензии