Не маю права нікого судити,
Казати, що правда , а що не правда,
Бо кожен вимушений так чинити,
Як чинить, у тому є його фатум.
Мов цар Едіп, що весь вік тікавши
Від долі, що йому наврочили,
Убити батька він мав, казали,
І вбив, хоч не хотів, за що його судити?
Мені ще змалечку казали: «Бачиш,
От так і так ти не чини, дитино»
І я вважала, що всі не праві
Дівчата ті, що цілувались по-під тином.
Я підростала, сяли карі очі,
Висока, чорнобрива дівчина зросла
Та все сама й сама собі ходила,
Як мати мене вчила, я така й була.
Мені не було гірко, ані скільки,
Самотність лише іноді засмучувала
Та стріла я його одного разу
Всі заборони мамині я вітру віддала…
Наразі я не знаю, що то далі буде
Не знаю я, чи справдяться матусині слова,
Та я щаслива з ним, і в щасті забуваю,
Про все на світі, серце ожива…
я не сужу, й ви не суд ть мене, даремно...
© Copyright: Оля Раева, 2010
Свидетельство о публикации №110060304551
Свидетельство о публикации №110060304551
Рецензии
Чудові вірші! Коханя сильніше за розум і воно завжди перемагає))
Очень Взрослая 30.07.2010 21:56 • Заявить о нарушении
Очень Взрослая 30.07.2010 21:56 • Заявить о нарушении
Спасибо, Взрослая! Часто в делах сердешных лучше не думать, чем думать, а то "думаная" любовь может стать "передуманой". Любви и счастья, от всего сердца!)
Оля Раева 30.07.2010 22:04 Заявить о нарушении
Оля Раева 30.07.2010 22:04 Заявить о нарушении