Рани нашого серця

;зажмурився соловей, проїхала хвилина теперь час дітей
усміхнулась лісна ягода, заспівали бездоленні хмари щастя
защебетали мені на ушко, в прямісеньке серце заскочив цей парубок
спочивай біля озера, сховай свою шаблю.. дорогий дотримай свою клятву
повернись рано вранці, заверни все, що зразу не давало спокою ночами
загубилась серез пахучої весни, забрала мене за руку, вгостила медом зимой
Хлопче мій.. згадай нашу пісню, матір свою провідай, дай ій знати про своє тепло навіки
розпочну рахувати стільки ще нам поля потрібно сховати,
бо вони знову прийдуть.. нема вже чим їх годувати..
Заступився вчора за мене юначе.. зовсім молодий, як ти у вишиванці по вишні літав..
очі таки світлі. як то небо соромязливе, незнає мови нашої - але говорити хоче
нахабна людина сорому невідячити батькам своїм змогла..
Більше не можу я тут триматись.. повернись, скоро вже ожину розберуть
Чуєш рідний.. ось де мій сум.. ось пісня наша далека, серед ягід та весной
Прислухайся до мого співу сину ти мій.. підійди до нашого батька - запамятай його серце
Він повернувся, але вже занадто піздно.. теперь ми с тобою на чужині рідній
Стали ми тут зовсім нікому не потрібними, соловей пролетів поміж часу
золота хвилина.. рани наші нікому не згадати, як і очі пекли от страху..
Відпочивай мій рідний, літо вже біля нашого дому..