Какого Дидька

Мені здалося – то мій мобільний збрехав, переслідуючі власні цілі. Я мала вмерти сьогодні вранці, а прокинулась живою і цілою. Мене розбудив мій «Соні еріксон» депресивним дівчачим фолком, я проснулась совсем вещественной и не могла понять толком почему же, к едрене-матери, я могу еще думать связно, почему я не в морге на оцинкованной кровати, а в своей, и на съемной хате, як я до біса можу гарно себе почувати, коли вчора стрибнула з даху, а не пішла собі спати, коли вчора о восьмій вечора я вимкнула на кухні світло і тихо зачинила вхідні двері, щоб не розбудити сусідку, я вчера забралась по узкой вертикальной лестнице на плоскую горизонтальную крышу, вообще-то в планах было повеситься и я искала место повыше щоб прив*язати мотузку до шиї, а потім до сталевої комунікації й зістрибнути, зламавши кадик і хрящі, щоб померти одразу і швидко, а не метиляючі ногами як школярки при мастурбації, я хотела умереть с достоинством, показав всему миру фак, я хотела повиснуть на крыше как гордый посиневший флаг, умереть, как умирали лучшие, не достигнув христосовых лет – за чью-то идею вонючую, за свободу каких-то людей, за секс, р івність й братерство, за права лесбійок і геїв, за комунізм і анархію, за християн й іудеїв, за «Нескафе» і «Тімотей», за Тімоті і Кіркорова, за легалізацію драпу (щоб всім було кльово й здорово),  умереть за «Гринпис» и скинхедов, за Гарри Поттера и инквизицию, за наших родных политиков, за нашу родную милицию, за то, чтобы Мери Поппинс вернулась, за строжайший запрет абортов…так зачем я сегодня проснулась? Скажите, какого черта?