***

Аби виростати маленьку дитинку,
нову файну тато збудує хатинку,
щоб нi дощ, нi вiтер, анi око злеє
не пролiзли в хатку, де росте малеє.

Ой, буде хатинка, де лiсок та рiчка,
вдень – сонечко ясне, та зоряна нiчка;
де казки гуляють, добрi та веселi,
де дiтки зростають в родовiй оселi.

Зробить тато хатку з дерева старого.
аби та стояла довго, дуже довго...
Щоб дошки бринiли Велеса пiснями,
Аби люди жили в ладi iз Богами.

Ой, що перший поверх для господи буде,
А ще най збирались в гостi добрi люди.
Сiли, заспiвали, попоїли смачно,
Аби в гостi – з миром, та додому – вдячно.

А той другий поверх буде мами й тата,
щоб жили – кохались, наче молодята.
Най досужi очi не дiстали вiкон,
Тай жили у ладi й злагодi довiку.

А що третiй поверх – то, дитя, для тебе:
затишний та теплий, ще й пiд самим небом.
Буде там поличка з добрими книжками,
домовик старенький з мудрими казками.

На даху в гніздечку житимуть лелеки.
Колискову грають хай зірки далекі.
Будуть сни крилаті сядать на віконце,
Вранці пробуджати сам Ярило-Сонце.

Хай стоїть хатинка, душу звеселяє,
Най тебе, дитинко, Род благословляє!