Усі однакові – є діточки біляві,
високі є, стрункі й повніші,
руді, чорняві, кучеряві
і часто хворі, й здоровіші.
Мабуть чуже – яке все пхають,
і можна всю вину звалити,
а своє обнімають і милують,
треба, не треба – все хвалити.
В родині так – дитя своє.
А в світ якщо піде?
Повернеться все зло твоє,
бо там воно – ЧУЖЕ!
Чому не стерти цю межу,
між своїм і чужим,
Прийняти дитину чужу
Як свою...
... і пишатись тим.
1992р.
Чужi-cвоi дiти
© Copyright: Катруся Степанка, 2010
Свидетельство о публикации №110052303062
Свидетельство о публикации №110052303062
Рецензии