Мені не важливо. Повір, я лиш хочу спати.
Лягти під товстезний шар із жарких покривал.
Що хочеш від мене? Не знаю я що і казати –
Мій світ став фальшивим – як промені серед дзеркал.
Подай мені кави. Вона на столі, серед пилу.
Зважати не варто на нього, лиш дай що прошу.
Пробач, пригощати не буду – закінчилось мило.
Зажди, знаю, скажеш – « я бруду не виношу».
Бери свої речі. Вони десь посеред кімнати.
Там драна валіза - та ти не дивись, і рушай.
Рушай, іди геть… як краще тобі це сказати?
Закрий за собою. Ну що ж, наостанок – прощай?
Не вір своїм вухам. Можливо, що хтось і розкаже,
Як буду я завтра мов шльондра щаслива вночі.
Не вір своїм вухам. Лиш час все, що треба покаже.
Закрий за собою. Залиш їх у себе – ключі.
Повсякденне
© Copyright: Аромат Кави, 2010
Свидетельство о публикации №110052108612
Свидетельство о публикации №110052108612
Рецензии