Весняна осiнь

І начебто вже наступила весна, А знову тумани
 над містом чаклують чарівне мереживо з див.
І капає з неба, забули там виключить крани?
І настрій осінній чомусь вже до серця приплив.

І начебто вже солов’ї заспівали весільну,
І наче повітря вже повне криштальних тремтінь,
Та щось на душі смута править так сильно так сильно,
І смутку не хватить безмежних своїх володінь.

Я хочу до тебе. Я хочу, щоб все я к раніше –
І зорі у небі, що глибше тунелю дзеркал,
Такий романтичний – а погляд все вище і вище,
І ген до Олімпу, із димом жертовних Вестал.

І ми мов два птахи – красиві, величні і вільні.
Або, мов два вітри, яким вже ніхто не указ.
Як лебеді ніжні – обидва такі ж білокрилі –
І погляди заздрісні геть не чіпляли вже нас.

Ми разом сьогодні. І завтра ми теж будем разом.
Проте не літаєм удвох під сузір’ями снів.
Нам крила підрізали вічні, примхливі образи.
 А я ще кохаю. Так щиро… так палко… без слів.