Шануймо вiрну лагiдну дружину,
Яка в лихi часи тягар бере
Завжди на себе - береже людину,
Що поруч неї по життю iде.
Вклонiмось матерi, що дарувала
Найкращi молодi роки свої
Синам i дочкам; як їх сповивала,
Голубила, спiвала їм пiснi.
Цiнуймо i дбайливу господиню,
В якої дома й на роботi лад,
До рукодiлля рiдкiсну майстриню
I бiля дому в неї квiтне сад.
Милуймось жiнкою, яка умiє
Всмiхнутися i лагiдне лице
Епохою Вiдродження повiє
I в свiт прекрасного перенесе.
Тому, коли зустрiнешся iз нею,
Необережним словом не порань
Чутливе серце i не будь суддею,-
Ти краще зiрку з неба їй дiстань.
Ода жiнцi
© Copyright: Светлана Попович, 2010
Свидетельство о публикации №110051705923
Свидетельство о публикации №110051705923
Рецензии