Вiчний сон

Навкруги пустеля, порожнеча, вічний сон,
Вир ілюзій та пітьма прозора, незбагненна.
Слів бездарних і зрадливих ламкий унісон.
Догорить вічна весна душі моєї тут, напевно.

Запилена стежина вісь наздоганяє горизонту,
З закритими очима вслід за нею ліс німий кульгає
Згорблених тіней, тікаючи з мертвого фронту
Де між двома початками війна ніколи не стихає.

Одне одного безжалісно розчавлюють, їдять
Та гірко плачуть прісними дешевими сльозами,
Поприростали маски до обличчя, почуття кричать
Від болю, жалості до себе. Без картин порожні рами.
 
Невпинно говорять про все погане, про життя,
Та забувають головне – вказати, що ж робити далі.
Як нам навчитись працювати над собою без ниття,
Коли над змістом форма без проблем переважає.

Кричати та чіплятись відчайдушно за цей світ
Даремно. Все одно ніхто не хоче чути, бачити
Та вірити в усе навколо. Бажаний, стрімкий політ -
Лише солодка мрія, яку серцю важко так пробачити.