І де ж тоді були усі вони,
Коли її душа вмирала?
Комусь кричала «подзвони»,
Допоки вниз не впала.
Не винен вже ніхто, нічим,
Хоча могли, їй не зарадили,
Та в серце влучили мечем,
Пекуче, мов би зрадили.
Все абсолютно просто,
Біль відчайдушний наступив.
Та в цей момент одна і пусто,
Той відчай світло перекрив.
Душа повільно відлітає
Так віривши в стосунки,
А біль на жаль все не минає
І не знайшлось рятунку.
Душа вмирала...
© Copyright: Фиалкора Микитенко, 2010
Свидетельство о публикации №110051501579
Свидетельство о публикации №110051501579
Рецензии