Сліпучо-білий сніг стелився на повіки.
Бриніли сльози, мов краплинки кришталю.
У тебе закохалась я навіки.
Не любиш ти, а я тебе люблю.
В той день рушник стелився нам під ноги.
Клялися, що кохатимем завжди.
Йдучи, ми зупинилися напівдороги.
Кохаю я, та не кохаєш ти.
Кохать заставить, знаю, неможливо.
Та не кохать також не можу я.
Не треба компліментів мені зливу,
Достатньо знать, що я в тебе одна.
Хотілося... Та, чула, мене ти не ревнуєш.
І в тебе інша є. Ти всюди тільки з нею.
Скажи, навіщо замок ти руйнуєш?
Навіщо ти його рівняєш із землею?
Навіщо клястися було? Навіщо говорити?
Спалив мости, руйнуєш небосхил.
Та знай: без тебе буду знову ЖИТИ
ІЗ СИЛОЮ НАПОВНЕНИХ ВІТРИЛ
В той день рушник стелився нам пiд ноги...
© Copyright: Ирена Июльская, 2010
Свидетельство о публикации №110050605742
Свидетельство о публикации №110050605742
Рецензии