Poema XXXV
"80 anos de poesia" -- Mario Quintana
Бразиського поета Маріо Кінтана
Переклав Микола Щома
Поема XXXV
Коли я буду лежати вже мертвий,
під свіжим промінням місяця
-- у моїй новій хатиніці... Та й самітний
"почуюся" я в домовині... Забудьте
-- про мене, ви всі хто мене знаєте!
Нехай я спочину спокійно,
сам на "стежинці" моїй... Більше
нехочу мати нічого із усіма вами...
Ні зким!..
-- Бажаю остатися із якимись кривими віршами
які я хотів розрівняти, якось надаремно, в житті...
Яка ж то красива є Вічність, там друзі померші --
Все що потрібно повільній тортурі длявиражання.
Я заберу із собою усі ранішiні світанки,
Усі заходи сонця, та й ніжне місячне сяйво.
І заберу -- із собою, сміх моїх перших коханох.
В той день, смерть злякано побачить в моїх очах
Усі шнурки життя, які я співаючи протягнув
На чорних межуваннях мойого покривала...
Поема XXXV
© Copyright: Микола Щома, 2010
Свидетельство о публикации №110050405781
Свидетельство о публикации №110050405781
Рецензии