Олександр Блок. Вибране з Кармен

1(4)
Бушує снігова весна.
Зморились очі вже від книги…
Страшна година, як вона,
Читавши по руці Цуніги,
В Хозе вігнала погляд свій!
В насмішці заіскрились очі,
Мов блиск перлин, разок зубів,
І я забув про дні і ночі,
Втопила серце кров пізнання,
Про батьківщину пам’ять змила…
«Життям своїм, - співала мила, -
Мені заплатиш за кохання!»


2(7)
Верби – значить весняні струмки,
Жаль про світле, мов дотик руки,
Значить – свічка теплом не стече,
І молитва у серці пече,
І цілую тебе я в плече.

А цей колос ячменю – поля,
І заливистий крик журавля,
А це значить – чекання сумне
Захід сонця пекучий дійме.
Значить – ти пам’ятаєш мене.

Колір – жах у троянд, то від сліз,
Вони – ніч, порижівша від кіс?
Звуки таїни зрад полинем?
Вони – серце, в полоні Кармен?


3(8)
Ти – як відгук забутого гімну,
В долі чорній і дикій навік.
О Кармен, як тужно і дивно,
Сон про тебе всю ніч мене пік.

Трепіт серця і гомін, і ніжність,
Безпробудні, дикі ці сни,
І твоя здичавіла чарівність –
Мов гітара, мов бубен весни!

Ти в думках і у мріях заводиш,
Мов царівна щасливих часів,
З головою в трояндах проходиш,
Наче казка, збудившись від снів.

Спиш змієй, невигойной в бажаннях,
Спиш в дурмані і бачиш у сні.
Далеч моря і берег кохання,
Мрію, геть недосяжну мені.

Бачиш день, безкінечний, жагучий,
І любимий, і рідний свій край,
Синій-синій, співучий-співучий,
Нерухомо-щасливий, мов рай.

В тім краю тиша подих чатує,
Тільки в хащах, в сплетінні гілок.
Дивний голос твій знай пророкує,
Славить бурю циганських зірок.