Коли ви стоїте на моєму шляху,
Мов саме життя і така чарівна,
Але така вимучена,
Роздумами про смерть,
Нікого не кохаєте
І зневажаєте власну красу –
Що ж? Невже я ображу вас?
О ні! Адже я не ґвалтівник,
Не брехливий і не гордий,
Хоч багато знаю,
Занадто багато роздумую з дитинства
І занадто зацікавлений собою.
Я – поет,
Людина, що називає все на ймення,
Відбирає пахощі у живої квітки.
Скільки б ви не вели мову про тужне,
Скільки б не роздумували про кінці і початки
Я маю право думати,
Що вам тільки п’ятнадцять років.
І тому я бажав би,
Щоб ви закохались в просту людину,
Яка любить землю і небо,
Більше ніж римовані і не римовані
Роздуми про землю і небо.
Правда, я буду радий за вас,
Так, як – лише закоханий
Має право на звання людини.
Олександр Блок. Коли ви на моему шляху,
© Copyright: Анатолий Драбрезир, 2010
Свидетельство о публикации №110050403673
Свидетельство о публикации №110050403673
Рецензии