Донька атамана мене звала, -
Згадати життя, що сходе рікою;
Акмала в її серці співала,
Жила вона, геть, Акмалою.
Закрила шлях завірюхи пітьма,
Де Ішим, весь закований в лід…
Нема Акмали, станиці нема,
Як обора вціліла від бід?
Ганку все той же високий вінець,
І двері в ланцюжинах цепу.
Різні віконниці кшталту сердець,
Будинок – пікет серед степу.
Скрипуча скриня стала святою,
Надбання предків соти пізнань:
«Георгій» - за діло під Чар-Дарою,
Медаль – за похід на Тянь-Шань.
Згадаємо всіх, хто зоставив слід,
На цій степовій землі.
Хоч я не сучасник тих славних літ,
Та в доску свій в Акмалі.
Сергiй Марков. Донька атамана мене звала, -
© Copyright: Анатолий Драбрезир, 2010
Свидетельство о публикации №110050304286
Свидетельство о публикации №110050304286
Рецензии